Друзі (не вигадана історія)
Оксана переїхала з батьками з села у велике місто, коли перейшла до дев'ятого класу. Батька інженера-атомника направили туди на роботу. Перші враження юнки були неоднозначними: надзвичайна краса морського узбережжя щодня манила до себе, а невеликий простір двокімнатної квартири, де жила сім'я, сковував розум та душу, перехоплював дух волелюбної особистості, якою завжди була Оксана. Ще й серед нових однокласників дівчина почувалась якось незатишно, надмір скромною виявилась, і до того ж вчилась майже найкраще, а це було не в моді. Єдиним другом, який підтримував її, виявився рудуватий Сергій, котрого через ластовиння на обличчі та незвичний колір волосся частенько діймали однокласники.
Оксана та Сергій так здружились, що, здавалось, і дня одне без одного не могли прожити. Деколи дівчина ловила себе на думці, що довіряє Сергієві, ніби подрузі, навіть найсокровенніші таємниці. Невже не відчуває в ньому представника сильної статі, а просто близьку людину?
Перевірити це допоміг випадок. Після закінчення десятого класу вони посилено готувались до вступу у виші, приїхала випробувати долю і сільська однокласниця Оксани Ірина. Ця провінційна вертихвістка, їдучи до міста, вирішила для себе однозначно: у село більше не повернуся, навіть якщо не стану студенткою, знайду якусь роботу, а пожити на перших почат-ках можна і в Котюків, вони люди гостинні, та до того ж ще й наївні, не виженуть. А це її єдина можливість вирватись у велике місто.
Оксана познайомила подругу з Сергієм, разом ходили до бібліотеки, готувались до іспитів, відпочивали. Сталось так, що Оксана стала студенткою медінституту, що знаходиться в іншому місті; Сергій підкорив місцевий політех; а Ірка іспити провалила, бо більше займалась своїм зовнішнім виглядом, аніж штурмуванням книжок. Поставивши всіх перед фактом, що записалась на вечірні підготовчі курси, знайшла роботу офіціантки в одному з барів, і, як і розмірковувала, залишилась жити в Оксан-чиних батьків. Звичайно, запевняла, що лише на місяць-другий, доки не заробить грошей, аби винайняти квартиру. Але протягнувся оцей місяць-другий майже рік.
Оксана приїздила у рідне місто лише на вихідні, та й то раз-два в місяць. Тоді й збирались втрьох, Сергій розповідав про своє навчання, Оксана про своє, а Ірина, знудьгувавшись їхніми розповідями, «тягнула» їх на дискотеку або до нічного клубу. Знайти багатого залицяльника було для неї важливіше, аніж стати студенткою і здобути професію.
Походеньки сільської вертихвістки, яка намагалась вкрутити чергового багатія, закінчились двома червоними смужками на тесті. А новоспечений татусь зреагував категорично: «Якщо хочеш, за аборт заплачу».
Дівчина карталась недовго. Враз знайшла інший вихід ~ кандидатурою номер два став рудуватий Сергій. Ну й що ж, що не багатий, проте місцевий, квартиру має. Головне - не гаяти часу.
Коли зателефонувала хлопцеві і запросила на вигаданий день народження, Сергій не відмовився. Насторожило лише одне, чому, крім нього, інших гостей не було. Іра пояснила просто: а кого ж я ще в місті знаю, лише ти та Ксюха, а вона ближчим часом додому навідатись не збирається. А далі все пішло як по маслу, шампанське змінювали міцніші напої, дружні поцілунки захмелілої іменинниці переростали у нахабні любощі.
Виждавши недільки три, Ірина завітала до Сергія у вихідний день, коли батьки були вдома, і ошелешила усіх звісткою - скоро матимете внука. Обличчя Сергія стало червоне, наче вогняна куля, чи то від злості, чи то від сорому, бо ж ту ніч пам'ятав дуже смутно. Він оторопіло блимав очима і наче риба без води безмовно відкривав рота, прагнучи щось сказати.
Першим отямився батько, коротко спитавши:
- Коли одружуєтесь? У дитини повинна бути сім'я
- Звичайно, - підтримала його мати, -тільки от конспіратори ви хороші, жодним словом Сергій про серйозні стосунки ніколи не обмовився.
А він сидів, наче окам'янілий, і в уяві змальовував омріяний образ Оксани.
...Оксана поспіхом відімкнула двері квартири, жбурнула величезну сумку в коридор, зняла взуття і миттю в кухню, звідки так смачно пахло маминою випічкою.
- Привіт, матусю, - міцно пригорнулась до неньки, - що новенького?! А Ірка де? -цокотіла невгамовно.
- От з'явиться твоя Ірка, то й розповість, що нового, - якось невдоволено відповіла мати.
І справді, через деякий час з'явилась Ірка, якась метушлива, заклопотана, а коли Ксюха, як зазвичай, запропонувала: «То що, зустрічаємось увечері з Сергієм і на танці..?», і зовсім зніяковіла та ледь спромоглася мовити майже пошепки:
- Через годину ми з Сергієм їдемо вибирати весільну сукню, ми одружуємось.
Оксана опустилась на край дивану і не могла збагнути, як і чому найближча в світі людина не розповіла про свої почуття, якщо завжди ділилась навіть дрібницями. Та й Ірка - подружка називається.
З оціпеніння вийшла, коли мама покликала вечеряти, а за Іриною і слід простиг, їла якось без апетиту, та й розмова не клеїлась. А в голові снувала єдина думка: «Чому? Чому?».
Вранці зібрала похапцем речі і повідомила батькам, що приїде аж за місяць, бо дуже завантажена навчанням, а з колишньою подругою навіть не попрощалась, бо була впевнена - вони обоє зрадили їхню дружбу.
Через багато років, коли Оксана виховувала двох діток, випадково зустрілась з Іриною. Виразні риси жіночої краси десь далеко заховались на и обличчі, проте яскраво були помітні душевна втома та знервованість. На загальноприйняте «Як життя?» відповіла коротко: «І твоє щастя відібрала, і своєму синові батька не знайшла» .
- Ну що ти, - мовила Оксана, - у моїй сім'ї все гаразд.
А згодом, трохи помовчавши, додала:
- Сергія шкода...
Прокоментуйте!
Комент: 2
Відповідь #2 дата : 15, 2010, 03:42:08
Комент: 2
Відповідь #1 дата : 29, 2009, 18:08:02